Cпочатку було Слово...: Творчі роботи учнів

Спроби пера моїх учнів

Яготинщина рідна моя

Яготинщина рідна моя,

Ти в Супої купаєшся милім,

Та чомусь ти неначе сумна,

Мов ті квіти зів’ялі осінні.

Над Супоєм гуляв наш Тарас,

Його хата на спомин лишилась.

І замріяні мрії про наш Яготин

У цій хаті навік залишились.

Та настане ще рання весна

І розквітнуть піони надії.

Яготин наш квітучий не буде сумний,

Ще здійсняться Тарасові мрії.

Македон Катерина, 15 років

Афганістан

Серце болить, як згадаєш,

Як наш солдат в Афганістані

У двадцять літ на чужій війні

Гинув у смертельній боротьбі.

Яка страшна була атака!

А вдома так чекала мати!

Та не одна з них умлівала

«Тюльпан» лиш чорний зустрічала.

За що, скажіть, вони страждали!?

Кого вони там захищали!?

А їм би жити на землі,

Добро творити в рідній стороні!

Македон Катерина, 15 років

Бондаренкове поле

Пам’яті воїна – афганця Івана Бондаренка

На околиці села золота пшениця сяє.

Є криничка і пам’ятник – зірка палає.

Згорьована мати – лебідка

Там часто світанок зустрічає.

Вже 28 літ минуло відтоді,

Як чорну звістку принесли їй люди

Про те, що синочку у горах Афгану

Життя обірвали жорстокі душмани.

І вмить почорніло усе навкруги,

Бо зіронька сина погасла тоді.

І линуть роки за роками,

А син лиш у сні приходить до мами.

Та ненька все ходить у поле далеке,

Що носить ім’я її сина – солдата.

Клименко Анна, 12 років

Сповідь

Афганістан…Афган, чужа ти сторона,

А нам судилося тобі життя віддати

І наша юність обірвалась, як струна.

А дома чайкою кричала мати.

А нам би жити…жити і любить,

Дітей ростити, поле засівати,

Та скільки нас в сирій землі лежить!

Цей біль душі не можна передати!

Нехай мир буде всюди на землі,

Радіють діти і не плачуть мами.

Присниться вам,можливо, хоч у сні

Як ми любили і були із вами

Ковальчук Іван, 12 років

Я вірю в майбутнє України

Я вірю в майбутнє твоє, Україно!

Повір, Батьківщино, воно в тебе є

Веселе, яскраве. Ти в світі не згинеш.

Веселкою щастя твоє виграє.

Земля українська цвістиме садами,

Наповняться ріки живої води.

Степи колоситься будуть житами.

Збиратимуть люди багаті плоди.

Ти щиро вітатимеш гостей із – за моря,

Їм хлібом поклонишся аж до землі.

Повік українці не знатимуть горя,

І зникне недоля в захмарній імлі.

Штефан Вікторія, 17 років

Їжачок

Їжачок маленький,

Він такий гарненький!

Голочки гостренькі,

Оченятка маленькі,

Носика все мружить

І зі мною дружить.

Любить яблучка, грибочки,

Швидко котиться з горбочка.

До зими старанно готується,

Бо про свою родину турбується.

Носить золоті листочки до своєї хати.

Щоб спали у теплі їжачата.

Клименко Аня, 12 років

Мрії про мирне небо
Прийшла весна,
Шумлять гаї,
Вкраїна процвітає.
Та мрії в нас снують сумні,
Бо миру в нас немає.

Вже двадцять перший вік настав,
Ми хочем жить красиво,
Щоб юність наша процвітала,
Щоб завжди жити в мирі.

Щоб зацвіли поля й гаї
І вітри буйні зашуміли,
Щоб з АТО хлопці повернулись
І матері їх всіх зустріли.

Плекаєм мрію ми одну,
Веселу і красиву,
Щоб на землі був вічний мир
І всі жили щасливо.
Македон Катерина, 16 років

Ми хочемо миру
На нашій славній, рідній землі
Ідуть небувалі запеклі бої.
На сході країни пустіють міста,
І зовсім немає у них там життя.

Чому ж так палає усе у вогні?
Я бачу біду наяву, не у сні.
Хто ж вас намовив іти брат на брата,
Стріляти із «Градів» і кидать гранати?

То ж гинуть наші вкраїнські солдати,
І плаче бідна знедолена мати.
Та ви ж схаменіться, будьте людьми,
Хіба ж вам байдужі втрати війни?!

Тут ви зростали, тут ваша сім’я.
Ви разом слухали спів солов’я.
Чому ж ви підтримали злого чужинця,
Завдавши Вкраїні болю по вінця?

Та знайте: українці духом сильні
І жити не схочуть ніколи в ярмі.
Ми будемо край свій завжди боронити,
Щоб вільно й прекрасно у ньому нам жити.

Ми хочемо миру, ви чуєте, люди!
Земля наша вільна, так було і буде!
Ми - сильні, ми – мужні, нас не здолати!
Буде процвітати Україна - мати!
Бойко Назарій, 15 років

Мир на землі
Мир на землі – це посмішка дитини.
Мир на землі – це мрія кожної родини.
Мир на землі – це поруч мама й тато.
Мир на землі – це радощів багато.

Мир на землі – і квітне Україна.
Мир на землі – і смуток навіки згине.
Мир на землі – і спів лунає всюди.
Мир на землі – щасливі і веселі люди.
Клименко Анна, 12 років

Роботи учасників

Всеукраїнського літературного конкурсу "Не жартуй з вогнем"

Вогонь не завжди друг
Мої любі друзі,
З вогнем обережно будьте!
Вогонь буває добрим,
Вогонь буває злим.
Ви, діти, довіряти йому не поспішайте,
Щоб не довелося з халепи вас потім виручати!
Сорока Анжеліка, 10 років

Вогник
Вогник з іскорки вродився,
Потягнувся, пильно подивився,
Глянув оком вогняним:
Хто живе тут поруч з ним?

З людьми швидко подружився,
І в оселі їх він оселився.
Був наш Вогник чудовий співрозмовник,
А ще - невтомний трудівник і грайливий витівник.

Непомітно назавжди він в дім проник,
Бо допомагати людям звик.
Всіх теплом він зігрівав.
Від нещасть господаря застерігав.

Щоб із Вогником зле не жартував,
Про безпеку пам’ятав,
Бо ще трапиться біда,
Чи оказія яка!

Тож із Вогником, мій друже, подружи!
І своє життя ти збережи!
Вогник свій оберігай,
Від лихого захищай,
І де друг, де ворог – розрізняй!
Клименко Аня, 14 років

Хочу в мирі жити

Я – маленький хлопчик,

Хочу в мирі жити,

До школи ходити,

З дітками дружити.

Щоб моя країна вільною була,

Щоб горя не знали

Ненька та дитя.

А іще, щоб мир був

На усій землі,

Щоб ходили в морі

Мирні кораблі.