12 ЛЮТОГО - 145 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЛЕСЯ МАРТОВИЧА (1871-1916) -  УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМЕННИКА І ГРОМАДСЬКОГО ДІЯЧА

 «Не для слави, а для людей» - ці прості, але глибокі за змістом слова характеризують усю діяльність українського письменника-класика кінця 19 - початку 20 ст. Леся Семеновича Мартовича

      Лесь Мартович пройшов тяжкий, але чесний життєвий шлях. Його життя і самобутня творчість органічно пов’язані з чарівним куточком української землі у межиріччі Черемоша і Прута. За майже три десятиліття до початку 20 ст. в селянській родині цього чудового краю - Покуття - 12 лютого 1871 року народився Лесь Мартович. Батько його був писарем і вирішив за всяку ціну дати синові добру освіту.

Вчився Лесь у сільській школі. Після її закінчення у 1882 році він вступає до польської гімназії в Коломиї. З 1892 року письменник навчається в Чернівецькому університеті на юридичному факультеті і в 1895 році складає перший юридичний іспит та одержує право працювати помічником адвоката. Починається його довга мандрівка по провінціальних містечках Галичини. Сіре життя галицької провінції, нудьга, а згодом і серйозна хвороба не давали змоги розвинути таланту письменника, але він все ж не покидав мрії про літературу і рвався до Льовова.

      В 1898 році Лесь Мартович переїздить до Львова. З цього часу він систематична виступає зі своїми творами в галицьких газетах та журналах. В 1900 році у Львові виходить перша збірка оповідань письменника «Нечитальник», в 1903 році виходить друга збірка під назвою «Хитрий Панько», в 1905 році третя -­ «Стрибожий дарунок» і інші оповідання. 

      В 1909 році він складає іспити за університетський курс, а на -весні 1914 року, вже будучи тяжко хворим, одержує наукову ступінь доктора права. За своє життя Лесь Мартович написав 27 оповідань. Основною темою творів Леся Мартовича було нужденне життя трудового українського селянства Галичини в умовах його соціального і національного поневолення, а також твори з життя інтелігенції, які написані з дусі гострої, їдкої, викривальної сатири. Дуже виразно показав письменник трагізм становища селянства, його повну безправність, темряву і затурканість в оповіданнях «Лумера», «Мужицька смерть». Будучи юристом, Лесь Мартович чимало уваги приділив показу суті буржуазного суду як засобу пригноблення трудящих. Цій меті присвячені його драматичні сцени «За топливо», «За межу», «Зле діло». 

      Останні роки життя Лесь Мартович жив у селі Улицькому. Стан здоров’я письменника так погіршав, що він уже був не в змозі виконувати службові обов’язки. В ці роки написана його найбільша повість «Забобон».

      Злигодні першої світової війни остаточно підірвали слабке здоров’я письменника. Взимку 1916 року його шлункова хвороба раптово загострилась і 11 січня 1916 року в селі Погариську на Львівщині на руках полонених солдат російської армії Лесь Мартович помер.  Похоронили його в сусідньому селі Монастирок.