115 років від дня                      народження 

В.П. Підмогильного

Він знав людську силу, велич її розуму, її здібності, але також усвідомлював її слабкості. В цьому європеїзм Підмогильного

                                           Г.Костюк

Валер’ян Петрович Підмогильний (02.02.1901 – 03.11.1937) – український письменник і перекладач, один з найвидатніших прозаїків українського «розстріляного відродження». Народився в селі Писарівка Павлоградського повіту (зараз Синельниківський район) на Катеринославщині в селянській родині. Його називають феноменом в українській літературі ХХ століття, майстром оригінальної прози, митцем-філософом, який перекладав з французької твори Франса, Бальзака, Мопассана, Флобера, Золя, Дідро, Вольтера, Гельвеція, Мальро. Як ніхто з українських письменників 1920 – 1930-х рр., Валер'ян Підмогильний був обізнаний на філософії Ніцше, Спінози, Канта, Шопенгауера, Фройда, К’єркегора. Письменник одним з перших в Європі став провісником «філософії існування».

Перші оповідання В.П. Підмогильний почав писати ще навчаючись в реальному училищі. Популярність і визнання йому приніс роман «Місто» (1928) – одна із знакових книг століття, яка викликала широку дискусію. Роман «Місто» – розповідь про долю юнака в тенетах великого полісу, по суті живого хижого організму, що висмоктує совість людини. Прозу В. Підмогильного можна назвати інтелектуально-психологічною. 

Письменник активно займався і проблемами функціонування української мови, уклавши разом із Є. Плужником словник «Фразеологія ділової мови», який видавався 1926 та 1927 pp.

Валер’яна Підмогильного називають письменником, якому властиві глибокий психологізм та інтелектуалізм. Його також вважають одним з найкращих українських перекладачів французької класики. А втім, дослідники кажуть: цілий пласт доробку непересічного літератора досі не відкритий – це передсмертні твори. 

1935 року Валер’ян Підмогильний був засуджений за приналежність до «групи письменників-націоналістів з терористичними настроями у ставленні до вождів партії» до десяти років ув’язнення. Пізніше особлива трійка УНКВС винесла новий вирок – розстріл. Разом із Валер'яном Підмогильним у Карелії, в урочищі Сандармох, 1937 року були розстріляні Микола Зеров, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Лесь Курбас, Микола Куліш, Мирослав Ірчан, Юліан Шпол. Підмогильного було реабілітовано 1956 року. Засуджений 1935-го року радянською владою за сфабрикованими звинуваченнями разом з іншими письменниками, Валер’ян Підмогильний останні місяці життя провів на Соловках. Там, у таборі, в нелюдських умовах ізолятора, він продовжував писати і перекладати, говорить дослідниця Ірина Мазуренко.

Ми нічого не можемо дослідити, попри те, що відкриті вже начеб і архіви, що саме він написав на Соловках. Відомо з листів, що там він працював над повістю, а потім над романом про колективізацію 1929-го року. Він вдосконалював свою англійську, перекладав Шекспіра. Писав, що йому не вистачає паперу, паперу, паперу…

Науковці визнають: за понад півстоліття відтоді, як репресованого письменника реабілітували, його ім’я досі належно не пошановане на офіційному рівні: у школах і бібліотеках бракує літератури про нього, а в краї, де він народився, немає ані вулиці його імені, ані пам’ятника. Щоправда, Міжнародна громадська організація «Інститут Україніки» невдовзі планує встановити меморіальну дошку Підмогильному на фасаді літературного музею. Усі кошти на цю справу дали доброчинники.

Дослідники-літературознавці ставлять ім’я В.П. Підмогильного в ряд найвидатніших письменників світу, адже цей талановитий митець, чия творчість, зазнала суворого випробування, зміг посісти належне місце серед класиків української прози XX століття.

Джерело: http://ukrslovo.net/