Пам’ять з полиновим присмаком болю

Минають дні, місяці, роки з пам'ятної квітневої ночі вісімдесят шостого, коли сталася аварія на четвертому блоці Чорнобильської АЕС.  Чорнобильська трагедія не могла пройти повз душу кожної людини. Україна сповна пізнала на собі смертоносну ціну радіаційному лихові. Скільки б не минуло часу, які б епохальні події не відбувалися в майбутньому, земля і людська пам'ять завжди берегтимуть у собі невигойні зарубки атомного болю і вогню.

Чорнобиль. Чорний біль нашої землі.  Минуло 30 років, та і сьогодні це слово полум’яніє чорним вогнищем скорботи. Б’ють тривожним набатом дзвони Чорнобиля… Вони нагадують: Пам’ятайте! Хай не повториться! Хай земля зацвітає навесні пишним буйством кольорів, хай пнуться до сонця трави, хай повертаються з чужини журавлі, несучи на крилах радість зустрічі із рідною землею. Хай кожен новий день сповнює наші серця миром і спокоєм. Пам’ятаймо!

Так, час мине, і землю ми загоїмо,
І люди повертаються в хати.
Але коли ж ми цей урок засвоїмо,
Ми – всі, що йдуть усесильно до мети ?
Не треба забувати про озони,
Про землю й води, жита срібний дзвін,
Ніколи омертвілі зони
Нащадкам не залишимо своїм...